Групова консультація "Що варто і що не варто робити, коли у класі з'являється дитина, яка потребує інклюзивного навчання"
Що варто і що не варто робити, коли у класі з'являється дитина, яка потребує інклюзивного навчання
Коли в закладі освіти з'являється заява на відкриття класу чи групи з інклюзивним навчанням, це запускає адміністративний процес, що передбачає певний алгоритм дій та рішень. Кроки, які допоможуть поетапно організувати інклюзивне навчання:
Директор закладу освіти погоджує з управлінням освіти організацію навчання в інклюзивному класі, подає потрібну документацію та вирішує питання фінансування введених посад.
Директор починає формувати нормативно-правову базу, що стосується впровадження інклюзивного освіти на рівні закладу освіти за наказом «Про затвердження положення про роботу команди психолого-педагогічного супроводу в закладі освіти», де визначаються функціональні обов'язки кожного з її членів. Цей наказ формується на основі наказу Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 року № 609 «Про затвердження Примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводження дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти».
Керівник закладу освіти формує наказ про створення та затвердження складу команди психолого-педагогічного супроводу (для кожної дитини з ООП видається наказ про персональний склад Команди психолого-педагогічного супроводу (КППС) особи з особливими освітніми потребами. Якщо у закладі освіти не одна дитина з ООП, то наказ може бути одним, але в ньому містяться додатки з персональним складом КППЗ окремо для кожної дитини з ООП.
Робота команди психолого-педагогічного супроводу розпочинається із розподілу обов'язків між членами команди, ознайомлення з посадовими інструкціями асистентів вчителів та ознайомленням з висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи.
Далі учасники КППС розпочинають роботу над складанням індивідуальної програми розвитку, індивідуального навчального плану (за потреби).
А зараз звернутаю увагу на моменти, про які інформації є менше, але вони не менш важливі для побудови безпечної та комфортної атмосфери для всіх учасників освітнього процесу.
Перш за все ми зміщуємо фокус уваги на тому, що «інклюзивне навчання» це не вирок, і фіксуємо його на тому, що «інклюзивне навчання» – це система освітніх послуг. Часом послуга інклюзивного навчання є тривалою і може охоплювати весь період навчання дитини, а часом це тимчасово, коли дитина за умов посиленої підтримки кола спеціалістів може досягти поставлених цілей у своїй освітній траєкторії і надалі не потребуватиме додаткової підтримки.
Тобто інклюзивне навчання для однієї дитини не може стати ідентичним для іншого. Бо все має базуватися на індивідуальному підході, що спирається на потреби та можливості конкретної дитини. У школі це реалізується через визначення та постановку SMART-цілей в індивідуалізації освітнього процесу для кожного дитини, орієнтуючись на зону її найближчого розвитку та ієрархію потреб, що забезпечують її комфортне перебування в закладі освіти.
Одним із дієвих методів забезпечення індивідуального підходу в роботі з дитиною з ООП є використання принципів скаффолдингу — освітньої стратегії, суть якої полягає в тому, що вчитель спочатку оцінює те, що дитина вже знає; потім учитель розглядає навчальні цілі та те, що дитина повинна навчитися. Після цього він може скласти план просування дитини від поточних знань до засвоєння освітніх цілей. Тобто у скаффолдингу вчителі пропонують певний вид підтримки здобувачам освіти, коли вони вивчають і розвивають нову концепцію чи навички. У цій стратегії дорослий ніби створює своєрідний навчальний каркас, де вчитель може поділитися новою інформацією чи продемонструвати, як вирішити проблему. Потім учитель поступово відступає і дозволяє учням займатися самостійно..
Наступним важливим аспектом у побудові якісного інклюзивного навчання є вміння помітити спочатку дитину, а вже потім її особливості та порушення. Це можна помітити у вживанні інклюзивної термінології. Стосовно дитини, яка має освітні труднощі, можна почути «інклюзятко», «інклюзивник» або взагалі просто «інклюзія», а насамперед це просто Аня, Дмитрик чи Іван, у яких можуть бути порушення зору, слуху, або РАС. У разі краще сказати дитина з РАС, дитина з порушенням зору чи дитина з порушенням слуху.
Повірте, це важливо! Коли ми навчимося побачити перед собою особистість, зі своїми потребами та уподобаннями, це дозволить нам при побудові освітньої траєкторії орієнтуватися на сильні сторони дитини, а не на її слабкості. А це своєю чергою посилити успішність та мотивацію дитини до опанування чогось нового.
Пам'ятаймо, що для когось можливість написати власне ім'я без помилки нічого не вартує, а для когось є цілою Всесвітом.
Підготуватися до приходу дитини з ООП у клас потрібно заздалегідь. А це означає, що атмосферу прийняття та розуміння важливо створити ще до того моменту, коли дитина переступить поріг класу. У цьому харчуванні вчителю варто заручитися підтримкою батьків.Гарною ідеєю є проведення зустрічі з батьківським колективом, щоб доступною мовою пояснити батькам, що собою передбачає відкриття інклюзивного класу, познайомити з асистентом учителя (якщо він уже прийнятий до штату) та його функціональними обов'язками. А також на цій зустрічі важливо проговорити, в чому саме полягають особливості розвитку чи поведінки дитини, яка потребує інклюзивного навчання, щоб надалі формувати розуміння, швидке реагування та запобігати несподіваним ситуаціям. На цю зустріч за потреби можна долучити психолога та фахівця інклюзивно-ресурсного центру.
Пам'ятаймо, що батьки є важливими партнерами у побудові безпечної та комфортної середовища розвитку та навчання дітей.
Крім зустрічі з батьківським колективом, запропонуйте батькам дитини з освітніми труднощами створити «комунікативний паспорт» дитини, в якому будуть описані її сильні сторони, уподобання, можливості, а також те, що може спровокувати небажану поведінку.
До прикладу комунікативний паспорт може містити таку інформацію, що прописується від імені дитини:
Ім'я та вік. Важливо зазначити, яку форму імені найчастіше вживають рідні та близькі коло оточення дитини, та дитина найкраще реагує на неї.
Інформація, чи є у дитини алергії, чи приймає ліки, а також зважаючи на характер та рівень порушень, які навички самообслуговування доступні для дитини, а в яких вона потребує допомоги.
Як дитина спілкується (вербально, жестова мова, з використанням засобів альтернативної комунікації)
Інформація про те, що дитину радує та може заспокоїти, а також про те, що може спровокувати небажану поведінку та які методи заспокоєння діють у цій ситуації.
Інформація про важливі речі для дитини. Наприклад, дитина постійно носити з собою якусь іграшку чи шумопоглинальні навушники на уроках мистецтва чи технологій.
Ведення комунікативних паспортів дасть змогу швидше налагодити комунікацію дитини як зі однолітками, так і зі дорослими. А також може допомогти відстежувати динаміку розвитку чи опанування певної навички, орієнтуючись на досягненнях дитини. Ця ідея пішла з польських шкіл.